• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Інформація про школу
• Історія

Історія закладу освіти

Літопис школи села Кунин

Перші відомості про село Кунин сягають 1547 року, коли була побудована невелика дерев'яна церква святої Трійці. Значну роль в житті села відіграва­ли священики, допомагали людям рятуватися від нападу татар. Відомо, що в 1648 році священика Самійловича Івана татари побили, викололи очі, повіси­ли на дзвіниці і запалили.

Дуже освіченою і культурною людиною був священик Бачинський Михай­ло (1807-1871), який носив найвищий титул - титул Рицаря. Понад усе лю­бив церкву і школу. Саме за священика М. Бачинського, який прийшов у Ку­нин у 1847 році, існувала приходська дякова школа. Священик Бачинський перший привіз учителя з Перемишля Носальського Константина, який вів навчання по шкільній програмі 1861 року. При священику Бачинському було збудовано маленьку чотирьохкласну школу.

У 1893 році директором школи прийшов Василь Решетилович і працював до 1897 року. Школа була поділена на дві частини: в одній половині вчилися діти, а в іншій жив директор із сім’єю. Відомо, що Іван Франко, буваючи в Кунині, заходив до В. Решетиловича, підтримував з ним дружні стосунки. Саме завдяки І. Франку в літературі дебютувала дочка директора Ольга Дучимінська (псевдонім Ірма Остапівна ). Пізніше з’являється її книга “Сумний Христос”. Велику просвітницьку роботу в 1893-1896 p.p. веде священик В. Загаєвич. Він був відомий не тільки як добрий проповідник, а як письменник. Його оповідання і новели друкувалися у львівській періодиці, а книжка “ Як дбаєш, так і маєш” увійшла в список обов’язкових книг, які повинна була ма­ти кожна читальня.

Після першої світової війни селяни жили в злиднях. Грунти навколо села малородючі, піщані, давали мізерні врожаї. Тому селяни змушені були йти на заробітки до пана, щоб утримати сім'ю. Панська шляхта нічого не робила розвитку освіти. Жителі села були неписьменними: 80% селян не вміли ні чи­тати, ні писати. Та й не дивно, адже матеріальні умови не дозволяли вчитися ні дітям, ні дорослим.

У1920 році в селі було відкрито початкову комплектну школу, яка назива­лась "Українська народна школа”. Навчання в ній велося українською мовою. Таких шкіл було дуже мало. Адже за часів панування панської Польщі навчан­ня всіх дисциплін велося польською мовою. Навчали в школі два молодих вчителі: Градюк Євген(1882-1941) і Градюк Марія (по батькові невідомо, так як всі жителі села і діти зверталися ’’пан добродій”, а пізніше "пан професор”).Школа тулилася в непристосованому приміщенні,(стояла за 200 м від сьогод­нішньої школи, біля каштана) в ньому було дві кімнати: одна відведена під клас, а інша поділена на дві частини - „канцелярію” і “ покій”. Зліва від школи була побудована альтанка, де відпочивали вчителі. Як свідок тих далеких часів росте високий та розлогий каштан, посаджений учнями у 1931-1933 роках. Про навчальні обладнання ніхто не знав і школа ним не забезпечувалася. Сім’я Градюків мала великий авторитет у селі. Вони піклувалися про долю дітей, які по віку підлягали навчанню у школі, відвідували домівки селян, переконували батьків у потребі здобувати знання.”Латайте стару одежину і відправляйте дітей на науку”,- з такими словами зверталися вони до батьків. їхнім девізом були сло­ва: “ Науку водою не втопиш, вогнем не спалиш”. Марія Градюк після закінчення уроків у школі допомагала селянам у лікуванні хворих. З кожним роком дітей ставало все більше, по 30-40 учнів у класі. Тому школа не вміщувала всіх бажаючих вчитися. Вчителі змушені були наймати в селянських хатах кімнати для проведення уроків. Це були так звані “наймані школи”( у Федюка Микити, Лосина Григорія, Близнака Григорія). Але не зважаючи на це, діти вчилися у дві змі­ни. Десь у 1936-1937 p.p. на роботу до школи прийшли дочки священика М. Долошицького: Юлія Миронівна (Юнта ) і Марія Миронівна. Юнта вчила молодші класи, а Марія - старші класи та українську мову.

У 1935-1936 р. було куплено землю у селянина Тимка Лосина, знатного господаря, і закладено фундамент нової школи. Кошти було зібрано від селян. Крім того, під час різдвяних свят учні і вчителі ходили колядувати від хати до хати на потреби школи. Селяни також жертвували полотно, птицю, картоплю, молочні продукти та інше. Ці товари реалізовували і от­римували гроші, які використовували на будівництво нової школи. Кожний господар, який мав коні, працював на закладенні фундаменту, возив камінь, ліс. У 1937 році відбулося посвячення фундументу. Це було велике свято у селі. З сусідніх шкіл прийшли вчителі, учні, вийшла церковна процесія. Після посвячення фундаменту почалося будівницт­во. Всіма роботами керував Євген Градюк. При допомозі жителів села весною 1939 року було закінчено перший поверх. Коли школярі закінчували навчальний рік, учні старших класів школи позакладали цеглою отвори для вікон і дверей. У такому вигляді школа стояла до 1941 року.

У1939 році була створена семирічна школа, де навчалося 86 учнів. У шко­лі навчало 8 вчителів: подружжя Градюків, Микитин Іван Іванович (викл. росій­ську і німецьку мови), Айтман Юда Сейденович (в минулому польський адвокат, викл. алгебру і фізику), Рембіш Іванна, Кречко М. І., Гіда (ім’я невідоме, викл. хі­мію). Прізвище восьмого вчителя жителі села не пам’ятають. Навпроти школи (каштана) за кошти жителів села була побудована хата - читальня. Це перша просвітницька будова, де збиралася молодь, проводились вечорниці, ставили­ся вистави.

З приходом радянської влади на західноукраїнських землях пройшли певні зміни у селі. Здійснюючи закон про загальне обов’язкове навчання, місцеві ор­гани вже в 1939 році провели повний облік дітей шкільного віку і залучили їх до школи. Було проведено роботу в справі ліквідації неписьменності серед дорос­лого населення села. Для цього був організований “лікнеп” для дорослих (1-4 кл.)

Перед приходом німців “енкаведисти” чинили свої чорні розправи. Перед самим початком війни, приблизно 18-20 червня 1941 року, було заарештовано священика М. Долошицького і директора школи Є. Градюка. За гроші, зібрані громадою, священика Долошицького було викуплено. Доля Євгена Градюка склалася трагічно. Його замордували у застінках жовківської тюрми. Тортури над ним та іншими українцями проходили при включених моторах танків, щоб не було чути стогону і крику ув’язнених. У страшних муках закінчив своє життя Є. Градюк: тіло його зарізали ножами і посипали сіллю, щоб збільшити тілесний біль. Вночі тіла замордованих були закопані. Але десь приблизно через 10 днів могилу розкопали, щоб люди могли розпізнати своїх родичів, знайомих. Зараз на цьому місці (братська мигила) є пам’ятний знак, на якому викарбувані імена закатованих. Мрія Градюка не здійснилася. Він так хотів побудувати шко­лу. У школі НКВД зробило катівню, а потім її спалило, щоб замести сліди своїх злочинів. Навчання тоді проводилося по хатах. Вчилися діти в Сапіги, Близнака, Босака.

Під час війни у 1942-1943 році приїхав “бауер ” і наказав розбирати школу, цеглу вивозили у село Крехів для будівництва ферми “ бауера “. У деяких міс­цях школу розібрали до вікон. За роки війни люди дорозбирали школу до фун­даменту, використовуючи цеглу для потреб власного господарства.

Після 1945 року відновлено роботу школи з семирічною освітою. У 1951- 1952 році директором школи був Новік. 31953 по 1954 рік - Гобеляк,а з 1955 по 1957 рік - Тиблевич В. Л.. За спогадами жителів села був відданим україн­цем. Працював недовго, бо заги- нув. Ввечері разом із знайомим з Жовкви, що працював на той час у райкомі партії, виїхав з дому. При невідомих обставинах був втоплений у річці, що протікає між Жовквою і Сопошином. Зна­йдено труп через два дні у воді в стоячому вигляді. У1958 році ди­ректором стає Лемішко Петро Федорович і працює до 1973 ро­ку. Разом з дружиною живе на плебанії, займаючи дві кімнати. Решту приміщення відведено під класні кім­нати. П. Ф. Лемішко продовжив будівництво школи. Будували освітянський заклад всім селом. Люди ходили на толоку. Кожен мав відробити по 2-3 дні. За роботу понад норму людям платили. Основними майст­рами, які зводили стіни і керували будівниц­твом, були майстри з Магерова Заєць і Йо­сип Сліпець. Роботу було закінчено у 1959 році.Збудована школа на 220 місць є дію­чою до сьогоднішніого часу.

У 1960 році відкривається чотирьохкласна школа в с. Бір- Кунинський. Там ди­ректором школи працює Качмар Софія Олексіївна. В школі навчалося ЗО учнів. З 1964 року навчання вели два вчителі: Кач­мар Ольга Микитівна і Кордоба Ганна Григорівна, яка була одночасно завідува­чем школи.

У 1963 році було споруджено чотирьохкласну школу в селі Цитуля. Навчан­ня вела Котович Ольга Кирилівна (1965 р.). У 1967 році учні з села Цитулі, а в 1974 ро­ці з села Бір - Кунинський навчаються в селі Кунин.

З 1973 р. по 1974р. директором школи працює Завада Леонід. З 1974 р. по 1976 р. колектив школи очолює Іванець Степан Михайлович. У1976 році директором шко­ли стає Кудик Софія Лук’янівна і працює на цій посаді до 1982 року. С. Кудик бага­то зробила , щоб обмеблювати школу . Бу­ло наведено благоустрій шкільної садиби, заасфальтовано шкільне подвір’я , посад­жено березовий парк. А також закуплено костюми для учасників хору , який неодно­разово займав призові місця на районних і обласних огля­дах . З 1983 року директо­ром школи працює Грень Петро Ілліч. Значну увагу зосереджує на якісне навчання і виховання уч­нів. На належ­ний рівень становить методичну роботу в школі. Дбає про забезпечення школи наочністю, обладнанням, тех­нічними засобами навчання, пожвавлює туристично - краєзнавчу роботу: бу­ло проведено туристичні поїздки Вільнюс - Рига - Таллін; Львів - Ворошило- воград - Краснодон ; Москва - Санкт-Петербург і інші. У цей час значну до­помогу у зміцненні навчально-матеріальної бази школи надавав місцевий колгосп . На кошти колгоспу щороку проводився поточний ремонт приміщень школи, здійснювалося харчування учнів .

З 1987 року директором школи працює Гнатюк Неоніла Олексіївна. (1988- 1989 р. - директор школи Грень П. І.). На базі школи неодноразово проводились семінари керівників шкіл, педагогів – організаторів та по предметах. Педагогічним колективом проводиться значна робота по підвищенню ефективності уроків, моніторингу якості навчально – виховного процесу, формування здорового способу життя, розвитку духовності, відродження народних звичаїв і традицій. Всі вчителі докладають багато зусиль на виконання національної програми з патріотичного виховання. Учні школи під керівництвом вчителів ведуть активну пошукову роботу, здобувають призові місця на районних і обласних конкурсах, олімпіадах, спортивних змаганнях.

Школу було повністю укомплектовано меблями , шкільними партами, проведено ряд робіт по здійсненню централь­ного опалення школи, перекрито дах школи , огороджено всю територію школи, замінено віконні рами , встановлено 2 вхідних металопластикових дверей, понов­лено фасад школи . На фасаді школи встановлено меморіальну дошку Євгену Градюку, замученому в застінках Жовківської тюрми. Відповідно до програми « Шкільний автобус» з метою підвезення учнів до школи, що проживають за межею пішохідної доступності, придбано автобус. Для здійснення гарячого харчування ( для учнів 1 – 4 класів безкоштовно, а для учнів 5 – 9 класів за кошти батьків) облаштовано шкільну їдальню. Велику допомогу в підготовці школи до нового навчального року надають батьки та батьківські комітети, в облаштуванні шкільного подвір’я – спонсори. Учні школи побували в різних туристичних поїздках: в м. Києві, в Карпатах, на скелях Довбуша, в театрах м. Львова, на циркових програмах. З метою роз’єднання класів-комплектів було закрито групи про­довженого дня. У 2000 році здійснено перехід 5-9 класів (а у 2001 році 1-3кл.) на 12 - бальну систему оцінювання знань.

Гордістю сучасної Кунинської школи є її випускники, котрі здобувши вищу освіту повернулися до рідного шкільного порогу працювати на посадах вчителів, а саме: Вахула Наталія Павлівна - педагог-організатор, Марцін Оксана Василівна - вчитель початкових класів, Смалюх Марія Петрівна - вчитель початкових класів, Різничок Леся Миколаївна - вчитель початкових класів, Галапац Любов Василівна - вчитель української мови та літератури.

Матеріали зібрано учасниками курсу "Ділова активність”, керівник Гнатюк Н.О. Складено з розповідей Шняк Катерини , Зубик Ірини , Юрочко Єви .Михняка Миколи .Бориса Григорія , Кудик Софії, Юрочка Григорія, Ба­ран Агафії, Федюк Марії, Зінь Марії, Кордоби Ганни , Барана Петра , Маць- ко Парасковії і ін., а також використано: Василь Загаєвич , Львів , Каменяр, 2001р., стаття "У Кунині, що біля Крехова”. газета “Відродження” №48. №49, 2001р.

Коментарi